Прізвище, ім’я, по батькові: Буштрук Наталія Борисівна
Освіта: вища
Спеціальність за дипломом: учитель російської мови та літератури
Який ВНЗ закінчила: Кіровоградський державний педагогічний інститут імені О.Пушкіна
Рік закінчення: 1984
Загальний педагогічний стаж: 30
Категорія за останню атестацію: "спеціаліст вищої категорії"
Звання: Старший учитель
Hагороджена грамотами районного відділу освіти та обласного Управління освіти і науки України, Грамотою МОН України, районною премією І.Г.Ткаченка, Знаком “Відмінник освіти”
Моя педагогічна стежина
Багато хто дивується і відмовляється розуміти мене, коли я говорю, що працюю учителем. На превеликий жаль, ця професія далека від престижності в суспільстві. Іноді задумуєшся: «Можливо, краще було б стати юристом чи економістом, може, менеджером…чому учителем?». Ось уже протягом 30 років сама собі не можу однозначно відповісти на дане запитання, але це була мрія дитинства. Мої мама та її брати — теж педагоги. Багато людей стверджують, що за покликанням. Я ще зовсім маленькою дівчинкою бачила , як мама готується до уроків, перевіряє учнівські зошити, розбирає кожну помилку до деталей, щоб учень зрозумів її і більше не повторював. Головним для неї був не процес, а результат. До сьогодні зустрічаю її вихованців, які висловлюють свою повагу і любов. Вони через десятки років згадують, що, дякуючи її настановам та повчанням, змогли так чи інакше змінити своє життя.
Саме тому анітрохи не шкодую, що колись вирішила продовжити справу своїх рідних і допомагати в міру можливостей людям рости і прогресувати. Школа для меня стала не просто місцем роботи, а сенсом всього мого життя. Увійшовши в неї першокласницею, з альма-матер практично не розлучалася.
Давайте говорити правду, учитель – людина, яка рідко зробить блискавичну кар’єру. Вона все життя на непомітних, хоча і необхідних ролях! Що мотивує, звідки беруться сили? Я вам відповім – любов до дітей. «Спочатку люблю, потім навчаю!» - слова близького мені по духу педагога Симона Соловейчика.
Школа – найдивовижніша країна, де кожен наступний день відрізняється від попереднього, де кожна миттєвість – це пошук чогось нового, цікавого, де немає коли сумувати, сваритися і витрачати час на пусте. Поспішаєш бути цікавим для оточуючих людей, даруєш їм енергію, уміння, знання, поспішаєш не запізнитися. І я поспішала. Знала, що розбудити думку учня здатний учитель-особистість, учитель-професіонал, учитель-громадянин, учитель-учень, учитель-дослідник. Ось вони – пять сходинок , за якими піднімалася до учня. Девіз мого життя - «Навчаючи - учусь». Мій стрижень – бути актуальною в школі у всіх відношеннях. Велике значення в цьому відіграє звичайний урок. Яким він має бути? У сучасних реаліях для людини важливий не стільки об’єм знань, скільки здатність застосовувати ці знання й уміння для вирішення конкретних ситуацій і проблем, які виникають у реальному житті. Щоб молоді люди відчували себе комфортно в сучасному світі, вони повинні бути впевнені в собі, вміти приймати рішення і відповідати за них, легко адаптуватися в постійно мінливих життєвих умовах, самостійно здобувати необхідні знання, бути комунікабельними. Саме тому я використовую на уроках групові форми роботи, ставлю перед учнями проблемні ситуації, навчаю їх взаємодіяти одне з одним, створюю ситуації успіху. В таких умовах дитина починає вірити в свої сили, розкривається, у неї з’являється бажання навчатися. Щоб вихованці з нетерпінням чекали на зустріч із тобою, урок не повинен перетворюватися в нудне зубріння. Сьогодні учнів, особливо підлітків, не задовольняє роль пасивних слухачів на уроці. Вони шукають нових і різних форм знайомства з матеріалом, в яких змогли б втілитися їх активність, тяга до самостійності, ціннісні орієнтири і суб’єктивний досвід. Тут і приходять на допомогу дидактичні ігри, вірші, мультимедійні презентації і сучасні технології проведення уроку.
За покликанням я – учитель, та довелося стати ще й заступником директора з НВР Богданівської загальноосвітньої школи І-ІІІст. №1 ім. І.Г.Ткаченка, яку в свій час очолював талановитий педагог, відомий на всю країну директор школи І.Г.Ткаченко. Нелегко, повірте, утримувати високу планку роботи школи, зберігаючи традиції і примножуючи нові. А яка велика відповідальність не тільки перед минулими поколіннями, а й перед прийдешніми.
Моє управлінське кредо базується на тому, що «один в полі не воїн». Скажете: вона не впевнена у власних силах, та ні - я переконана: спільна творча атмосфера педколективу – найпотужніший двигун розвитку. Дякую долі, що зі мною працюють саме такі трудолюбиві, творчі, завзяті, мужні, відданні своїй справі учителі.
За 28 років роботи на цій посаді я зібрала безцінний досвід роботи управлінця. Так, важко управляти людьми різних поглядів, думок, характерів. Та вдвічі приємніше, коли бачиш сяючі від перших перемог очі молодих учителів, щасливих випускників під час отримання медалей за відмінні досягнення у навчанні та радість їх батьків, добрі посмішки на обличчях педагогів …
Завуч завжди знаходиться в центрі всіх подій, які відбуваються в школі, головне його призначення – управляти вчительським потенціалом, спрямовувати його в потрібне русло, розкриваючи нові грані шкільного життя.
Сьогодні дуже часто звучать важливі словосполучення: «якість освіти», «нова школа». Дійсно, хочеться створити школу «дитячої мрії», в якій кожна дитина в процесі навчання відчуватиме комфорт, любов і увагу, а виходячи з школи отримуватиме актуальні знання, мотивацію і сили розвиватись далі. Школа в результаті стане реальним помічником учням у підготовці до дорослого життя.
Тож саме ми, учителі, разом зі всією освітянською системою повинні створювати сприятливу атмосферу для отримання дітьми якісного навчання та виховання.
